Комунікативний процес. Комунікативна установка. Кодування й декодування в комунікативних системах. Синтаксичні вимоги до комунікативного процесу. Вимовні вимоги на радіо і ТБ. Естетичні вимоги до мовного комунікативного процесу. Специфіка обраного каналу комунікації. Основні елементи ланцюга комунікації. Забезпечення процесу комунікації. Спілкування як комунікативний процес. Вибір каналів комунікації. Неформальні (неієрархічні) канали. Обмін інформацією формалізованими і неформалізованими каналами. Соціальні комунікації. Аргументація як комунікативна процедура.

Мета. Після вивчення теми студент повинен:

а) знати:

• теоретичні основи виробництва, мультиплікації, розповсюдження, прийому, розпізнавання та використання інформації;
• способи передачі інформації в комунікаційному процесі;
• основні умови успішного проходження інформації за елементами комунікативної системи;
• принципи забезпечення процесу комунікації, розроблені зарубіжними і вітчизняними вченими;
• теоретичні та практичні питання організації спілкування, як комунікативного процесу.

б) вміти:

• практично здійснювати всі стадії комунікативного процесу;
• передавати і приймати інформацію в процесі здійснення різних комунікацій;
• вибрати оптимальний канал комунікації, організовувати комунікацію, підтримувати її процес, спілкуватися в горизонтальних і вертикальних структурах.

Комунікативний процес: виробництво, мультиплікація, поширення, прийом, розпізнавання використання інформації

Відомі фахівці науково-дослідного центру Стенфордського університету (США) вважають, що вчені не враховують у своїх дослідженнях часові зміни аспектів процесу комунікації, з таких причин (цитуємо):

1. Ми не володіємо концепціями і теоретичними положеннями, які б справді були орієнтовані на розгляд комунікації як процесу.

2. Збір даних для побудови часових рядів вимагає великих витрат, окрім випадку, коли дослідник покладається на спогади обстежуваних осіб. Однак це джерело даних часто виявляється вкрай незадовільним з погляду методології.

3. Повторний збір даних із часом породжує проблеми, пов'язані з підвищенням негативної реакції респондента до нового опитування (якщо тільки при цьому не застосовують «ненав'язливі» методи вимірювання), оскільки дослідження саме по собі є процесом комунікації між респондентом і дослідником.

4. Дослідники комунікації часто змушені прагнути отримати результат якомога через вимоги замовників, обмеженість фондів, прагнення написати дисертації та інші фактори, що істотно перешкоджає проведенню тривалих досліджень.

Комунікативний процес – це процес взаємодії між різними суб'єктами комунікації на основі інформаційного обміну, що включає в себе динамічну зміну етапів формування, передачі, прийому, розшифровки і використання інформації в обох напрямках.

Процес обміну інформацією починається з її формування. Наприклад, щоб підготувати рекламне повідомлення про якийсь товар, адресований певній аудиторії, необхідно створити такий образ цього товару, який буде вигідно відрізнятися від аналогів. Інформація, яка формується з метою її включення в комунікативний процес, має включати в себе як очевидні (реальні) відомості, так і символічні (образні), що сприятимуть наданню товару соціальної цінності.

Спосіб передачі інформації визначається:

• метою комунікації,
• сформованістю каналів комунікації,
• наявністю спільної для сторін комунікації знакової системи (мови спілкування, символьної системи).

Мова спілкування характеризується жанрами усної та письмової форм мови, які повинні бути формалізовані для кожного каналу комунікації.

Стандартизація мови комунікації здійснюється відповідно до стандартів стилю, механізму передачі інформації. Для передачі смислової й оцінної інформації відбираються відповідні вербальні та невербальні засоби.

Щоб передана інформація адекватно сприймалася одержувачем, необхідно, щоб кодування і декодування замикалося в єдиний ланцюг. У випадку, коли комунікація здійснюється за допомогою технічних засобів, забезпечується кодування і декодування інформації по різних каналах засобів масової комунікації, що в сучасних технічних засобах забезпечується застосуванням на вході і виході каналу комунікації ідентичної апаратури, яка забезпечує процес кодування та декодування (шифрування і дешифрування).

Такі комунікативні чинники як вибір мовного коду, правила і норми їх використання і способи актуалізації приватних комунікативних функцій формують комунікативну установку.

На вибір мовного коду впливають:

• обсяг комунікативних засобів і каналів комунікації,
• частотність засобів комунікації,
• тематика публікацій,
• жанр публікацій,
• тип радіо- чи телепередач.

Вибір коду визначається реальними мовами, що функціонують у пресі, на радіо та телебаченні. Для людей відповідного освітнього і культурного рівня, певних національних регіонів підбирають адекватний мовний код.

Передача інформації найлегше реєструється за допомогою технічних засобів і здійснюється за допомогою певного носія інформації.

Кодування й декодування в комунікативних системах здійснюється з метою виключення перехоплення інформації і забезпечення доставки її необхідному адресатові. У технічних системах ця процедура є стиковою для надання інформації певного вигляду, прийнятного для її обробки та перетворення під час передачі і прийому.

Одержувач інформації повинен вміти:

• швидко виділити тематику інформації за ключовими словами;
• правильно інтерпретувати початок повідомлення і, отже, передбачати його розгортання; відновити зміст повідомлення, незважаючи на пропущені елементи;
• правильно визначити задум висловлювання (дискурсу).

Ці вміння зіставні з системою кодування-декодування, яка й забезпечує комунікацію.

Мовне повідомлення має структуру, що включає в себе вступну, основну частини і висновок. Внутрішня структура мови відображає співвідношення частин мови між собою, частини і цілого, динаміку повідомлення (зачин, кульмінація, розв'язка) та ін.

Суб'єктивні фактори обумовлені психологічними особливостями та індивідуальним досвідом людини:

а) осмисленість сприйняття, включно з оцінкою ідентичності інформації;

б) дискретність сприйняття;

в) обумовленість сприйняття попереднім досвідом людини, так звана апперцепція, що дозволяє передбачати, прогнозувати подальшу інформацію;

г) антиципація – це здатність людини передбачати майбутнє, тобто випереджувальне сприйняття, пов'язане з попереднім фактором. Сприймаючи повідомлення, людина одразу отримує потрібну інформацію і на основі контексту здатна передбачити завершальну частину висловлювання (дискурсу).

При підготовці інформації необхідно враховувати ключові вимоги до радіо-і телепрограм.

Радіопередачі чітко поділені на три частини:

• вступ триває, як правило, не більше 35 секунд і має не більше чотирьох різних повідомлень;
• основна частина зазвичай має тривалість 7-8 хвилин і містить не більше 10 новин;
• у підсумках узагальнюється не більше чотирьох основних новин, а за тривалістю цей компонент відповідає вступу або ж може перевищувати його на 10-20 відсотків.

Найкраще запам'ятовується початок і кінець будь-якої інформації, а триразове повторення дає максимальне запам'ятовування.

Діалог – це найбільш поширена форма комунікативного процесу, проводиться в публічній формі або в радіо-і телепередачах. Діалог у форматі масової комунікації імітує не тільки міжособистісне спілкування, але й багато в чому відображає структуру комунікативного процесу.

Найбільш загальні синтаксичні вимоги до комунікативного процесу в мовній формі:

• використання коротких висловлювань з простою граматичною структурою, прямого порядку слів,
• обмеження багатослівних і багаторівневих зворотів,
• підкреслення його смислових значень за допомогою пауз та інтонації.

На радіо і ТБ особливі вимоги пред'являють до вимови:

• нормативність,
• розподіл смислового наголосу,
• інтонація,
• тональність,
• темп і ритм повідомлення.

Всі ці нюанси передають оцінне ставлення комунікатора до інформації, сприяють виразності повідомленого. Ефективність сприйняття інформації істотно зростає при збігу темпоритму комунікатора і особистого темпоритму слухача.

Естетичні вимоги до мовного комунікативного процесу:

• обмеження або повне виключення з обігу неблагозвучних і рідко вживаних форм,
• виключення в одному висловлюванні слів із загальним коренем і тотожним змістом,
• недопущення невиправданих повторів,
• усунення зайвих пауз.

Апеляція до відомих імен, авторитетів збільшує ефективність комунікативного процесу. Люди почувають себе більш упевнено, якщо їхні думки збігаються з думками відомих особистостей. Перенасиченість повідомлення незрозумілими словами може створити бар'єр сприйняття.

Найчастіше в комунікаційному процесі прийнято описувати поточні суспільні події та факти соціальної значущості. Тут використовують як актуальну інформацію, так і ціннісну орієнтацію комуніканта.

Комунікативний процес активізує реалізація й інших функцій комунікації:

• апелятивної,
• спонукальної,
• регулюючої,
• волевиявної,
• ритуальної,
• перформативної,
• самопрезентаційної.

На формування комунікативних норм і правил передачі інформації впливає специфіка обраного каналу комунікації. Значно посилюють вербальні комунікативні засоби з допомогою образотворчих (фотографії, карикатури, графіки, схеми тощо).

Таким чином, використання різних прийомів підтримки комунікативного процесу та всіляких факторів, які сприяють впливу засобів масової комунікації як на індивідів, так і соціальні групи, дозволяє комунікантові спрямовувати процес обміну інформації в потрібне русло і домагатися поставлених ним цілей. Мусимо визнати, що Філіп Тейлор, директор Інституту комунікативних досліджень Лідського університету, має рацію, коли розглядає комунікативний процес передачі ідеї або думки з особливими цілями як пропаганду. Тут комунікація спрямована на те, щоб служити інтересам комунікатора, як на так званих російських телеканалах після Євромайдану і Революції гідності, під час анексії Криму і вторгнення на Донбас та розв’язання Російсько-української війни.

Основні елементи ланцюга комунікації:

• кодування,
• передача сигналу,
• канал (передавальний механізм),
• прийом,
• декодування,
• зворотний зв'язок,
• перешкоди і бар'єри.

Забезпечення процесу комунікації. Спілкування як комунікативний процес

Одні процеси обміну інформацією (комунікативні процеси) спеціально організовуються, а інші виникають стихійно. Спілкування стає оптимальним, якщо воно будується на прагненні до взаєморозуміння і ефективному обміні інформацією. Ефективність організованих систем комунікації залежить від структури системи обміну інформацією.

Вибір схеми розповсюдження інформації здійснює або ініціатор, або служби, спеціально створені для цього. В обох випадках вони змушені враховувати наявні канали комунікації і можливості реципієнта прийняти та усвідомити адресовану йому інформацію.

Комунікатор (той, хто передає інформацію та організовує роботу комунікаційної системи) визначає кому, яку частину інформації і по якому каналу слід передати. При передачі інформації до кінцевої ланки (як комунікатора, так і реципієнта) частина інформації може відсіватися на проміжних ланках, яким делеговані повноваження регулювати певні потоки інформації, переданої зверху вниз і знизу вгору. Водночас відсіювання інформації таїть у собі небезпеку втратити важливу інформацію. Інформація може губитися і спотворюватися також і в каналах комунікації, організованих за допомогою технічних засобів (систем).

Технічні засоби комунікації – це всі спеціально створені матеріально-речові елементи, що застосовуються при функціонуванні системи комунікації або в процесі комунікації, забезпечують безпосередню комутацію мереж комунікації між певними адресатами і забезпечують двосторонній зв'язок: телефон, телетайп, телеграф, факсимільний апарат, підсилювальна апаратура (мікрофони, динаміки), відеозв'язок (телеконференція), двосторонній радіозв'язок, електронна пошта, скайп, соціальні мережі тощо.

Інші технічні засоби не надають такої можливості, проте забезпечують комунікації між суб'єктом і невизначеним об'єктом шляхом публікацій у друкованому або електронному форматах на досить широку аудиторію (громадськість) без персоніфікації адресата (одержувача інформації). Це, наприклад, друк (газети, журнали, інші друковані матеріали), телеприймачі, радіо-і кіноапаратура.

Комунікаційні процеси, здійснювані за допомогою телебачення, сильно відрізняються від тих процесів комунікації, які здійснюються за допомогою комунікаційного каналу – кінофільму. Комунікатор у телекомунікаціях ідентифікований і легко впізнаваний, має більш стійку аудиторію, ніж в кінокомунікаціях. Відмінності у процесі комунікації мають місцеє і між пресою (письмовий канал комунікації) та радіо, або, приміром, між телебаченням і публічними каналами усної комунікації. Динаміка проходження інформації в різних каналах комунікації також дуже відрізняється.

Процес комунікації, який включає в себе різні популярні інтерв'ю та бесіди, найбільш ефективний. Процеси внутрішньоособової комунікації стають більш вираженими, якщо вони виникають за допомогою пропонованих телетексту і відеотексту.

Телетекст сприяє отриманню інформації виборчим реципієнтом, зацікавленим і вимушеним в отриманні інформації через спеціальні адаптери.

За допомогою кабельної лінії передається відеотекст, закладений в пам'ять комп'ютера, а також при необхідності здійснюється зворотний зв'язок з суб'єктом інформації. Комп'ютерні відеоігри і програми призначені для індивідуального користування, відеодиски, що використовують лазерну техніку, розширюють функції технічних підсистем комунікації в комунікативних процесах.

Вибір каналів комунікації

Вибір каналів комунікації – надзвичайно відповідальне завдання.

Якщо ЗМІ використовують як рекламний канал комунікації, то мусять враховувати наступне:

• система розподілу інформації (скільки людей отримують інформацію з визначеного каналу);
• частота і періодичність проходження інформації цим каналом;
• специфіка аудиторії, що використовує ЗМІ як канал;
• вартість використання різних видів ЗМІ.

Один із найбільш ефективних каналів доставки інформації – газети, дещо менші можливості в журналів (нижча періодичність та менше географічне покриття) Ефективність радіо як комунікативного каналу залежить від конкурентоспроможності каналу. Телебачення – ефективний канал впливу на масову аудиторію, адже тут процес здійснення комунікації інтенсивний та інтерактивний.

Комунікаційні процеси в різних каналах комунікації сильно відрізняються. Ефективність комунікаційних процесів залежить як від можливостей збереження інформації на всіх етапах здійснення комунікації, так і відсутності її спотворень в усіх ланках комунікативної системи.

Якщо ступенів передачі інформації більше п’яти, система стає надзвичайно громіздкою та неоперативною, такою, що сильно спотворює інформацію на рівні отримання-сприйняття-відбору. Тому на практиці число таких ступенів не повинно перевищувати три або чотири. До того ж, інформацію слід дублювати формальними і неформальними каналами.

Неформальні (неієрархічні) канали використовують систему особистих неслужбових комунікацій. Вони в окремих випадках можуть не просто дублювати офіційні ієрархічні канали, а й суттєво коригувати інформацію, що проходить через них, а в окремих випадках виконувати контрольні функції.

Збій інформації часто має місце і з інших причин – надто великий обсяг переданої інформації або надто часто і надто багато передається надміру деталізованої інформації за однією і тією ж адресою.

Простеження шляхів проходження будь-якої інформації від її джерела до реципієнта дозволяє виявити, крім формальних, безліч неформальних каналів, що істотно ускладнює систему. Так чи інакше, уникнути складнощів забезпечення комунікацій багатьох великих і малих, простих і складних комунікативних систем не вдається. Інформація з джерела її походження надходить в центр прийняття рішень, а звідти – далі за вказаними адресами. Ефективність обміну інформацією є одним з основних критеріїв вибору схеми комунікацій.

Обмін інформацією можна поділити на три види:

1. Ініційований з боку одержувача.

2. Ініційована передача інформації від джерела.

3. Стандартизований обмін інформацією за раніше встановленими правилами.

Процес обміну інформацією відбувається за запланованою, формалізованою або позаплановою, неформальною схемою.

Обмін інформацією формалізованими каналами

У державних, громадських, комерційних структурах адміністративні інструкції визначають, кому, з ким, в який час і за якою формою обмінюватися інформацією. Чим більше формалізована і закрита структура, тим докладніше опрацьовуються такі інструктивні документи, жорсткіше організовується планування і скерування інформації по строго визначених каналах, які мають визначені форми. У військових організаціях, наприклад, складні схеми передачі інформації викладаються у спеціальних, а окремі – в таємних інструкціях.

Один із способів формалізації інформації – це бланки, форми, які необхідно заповнювати та надсилати за адресою у встановлені терміни. Зручність бланків як для ініціаторів інформації, так і для користувачів зробило їх поширеними практично у всіх сферах життєдіяльності. Чи не найслабшим місцем у формалізації інформації є відсутність гнучкості.

Більшість організацій розробляють плани обміну інформацією та деталізації каналів її розповсюдження. Їхнє виконання набуває обов'язкового характеру для різних підрозділів, служб і посадових осіб, стає дієвим інструментом здійснення обміну інформацією. Вони тісно пов'язані формальної системою владних повноважень в організації. Тут різко посилює свої владні функції ієрархічна структура, наділена повноваженнями контролювати процес обміну інформацією та регулювати канали обміну інформації.

Формалізовані схеми обміну інформацією «урізають» її значну частину і тому повинні періодично коректуватися з урахуванням змін, що відбуваються в структурі комунікативної системи (суб'єктах, каналах комунікації), а також у зовнішніх середовищах – соціальному, економічному, правовому тощо.

Обмін інформацією за допомогою неформалізованих каналів

Неформалізована система може істотно заповнити прогалину, пов'язану з утратою (недоотриманням) частини інформації. Існує чимало способів здійснення такого обміну (просування) інформації.

Неформальні канали обміну інформацією відіграють позитивну роль, якщо вони доповнюють формальну інформаційну структуру і сприяють виконанню своїх завдань швидко і якісно. Якщо неформальні канали обміну інформацією вносять розлад у співвідношення ієрархічних повноважень і утрудняють їхню координацію, і тим паче заважають виконанню основних структурних і функціональних завдань, то їхні наслідки – негативні.

Неформальний обмін інформацією відбувається не тільки всередині структури організації, але й поза нею. Так, приватне спілкування формує свою структуру неформальних соціальних груп, у функціонуванні яких бере участь не тільки міжособистісна комунікація, заснована на невиробничих інтересах (дозвілля), а й виробничих. Це відбувається через невміння або небажання обмежувати включення в позаслужбове спілкування службової інформації. Повноваження працівників, які володіють службовою інформацією, повинні бути визначені і в частині її розголошення.

Часто неформально передана інформація має «наліт суб'єктивності» і буває перекрученою. Коли формальна система передачі починає давати збої, посилюється неформальна складова в загальній системі обміну інформацією. В цьому випадку люди, що користуються неформальними каналами зв'язку, які виводять їх на верхні щаблі ієрархічної структури, стають впливовими.

Соціальні комунікації – це процес взаємодії між людьми, в процесі якої відбувається обмін інформацією та передача відомостей між людьми і групами. У міжособистісних комунікаціях роль каналу комунікації виконують слова і речення.

Слово, на думку Густава Шпета, є образом, формою, виглядом, ідеальною плоттю думки. Почувши слово, людина розрізняє його:

1) як голос людини;

2) як голос конкретної людини;

3) як знак особливого стану людини;

4) як ознаку приналежності людини до певного соціуму;

5) як елемент певної мови;

6) вловлюючи зміст слова;

7) розрізняючи культурну форму слова;

8) визначаючи ставлення людини до виголошеного нею.

У спілкуванні співрозмовники так чи інакше використовують всі сім ознак слова. «Думка народжується в слові і разом з ним. Навіть і цього мало – думка зачинається в слові. Тому й немає мертвонароджених думок, а тільки мертві слова; немає порожніх думок, а тільки – порожні слова; немає ганебних думок, а тільки ганебні слова; немає потрясаючих світ думок, а тільки – слова».

За Шпетом, слово виконує важливі соціальні функції, розвиваючи і стабілізуючи мову. У цьому сенсі слова можна розділити на слова-образи і слова-терміни.

У мовній діяльності використовується струнко організована система слів. Мова є одним із видів комунікативної діяльності людини. Мова виникла як засіб координації спільної діяльності і як одна з форм прояву свідомості, яка зароджується. Серед інших (вирази, впливи, мислення та ін.) найбільше значення надається комунікативній функції мови. Комунікативна спрямованість промови орієнтована на розуміння іншими людьми з метою впливу на їхню свідомість і діяльність, а також на соціальну взаємодію.

Аргументація як комунікативна процедура

Аргументація (від лат. Аrgumentum) процес суджень, що приводяться на підтвердження істинності іншого судження (концепції, теорії). Аргументація – це процедура, що допомагає обґрунтуванню позиції (поглядів) аргументатора (тобто суб'єкта, який щось обґрунтовує) з метою власного розуміння і / або розуміння та прийняття стороною, якій вона адресована. Для власного розуміння і для переконання реципієнта (стороні, яка приймає інформацію) аргументатор опирається доводи, аргументи, які відтворюють реальний зміст. На побутовому рівні теза аргументатора може спиратися і на релігійну віру, і на силу традиції, і на думку авторитету, і навіть на настрій мас.

У комунікативних реаліях аргументація – це процес передачі, тлумачення і навіювання (пропагандистський та маніпуляційний досвід, зокрема, Російської Федерації) реципієнту інформації, зафіксованої в тезі аргументатора. Кінцева мета цього процесу – формування певного (не конче правдивого! – М.Ж.) переконання. Аргументація досягає своєї мети, якщо реципієнт:

• А) сприйняв,
• Б) зрозумів і
• В) прийняв тезу аргументатора.

У комунікативному процесі, крім аргументації, може мати місце активний вплив на уяву, емоції, підсвідомість реципієнта з допомогою тематичних, образних, ритмічних, звукових, колірних, нюхових та інших асоціацій. Ефективність такого навіювання (сугестії) залежить від специфічних особливостей (навіюваності) об'єкта. У комунікативному процесі логічні і сугестивні передумови дуже тісні, практично нерозривні між собою, а об'єкт із суб'єктом постійно міняються місцями[1].

Питання на самоконтроль

1. Визначте канали комунікативного ланцюга, якими передається інформація.
2. Визначте канали комунікації і обґрунтуйте їхні особливості.
3. Назвіть види аргументації в міжособистісних комунікаціях.
4. Назвіть види обміну інформацією, актуальні для комунікативних процесів.
5. Назвіть вимоги до формованих інформаційних матеріалів.
6. Назвіть критерії оцінки ефективності комунікативного процесу.
7. Назвіть способи передачі інформації, визначте їхні особливості.
8. Обґрунтуйте тезу про комунікативний процес як послідовно реалізовані етапи виробництва, мультиплікації, розповсюдження, прийому, розпізнавання та використання інформації.
9. Поміркуйте над тезою, що спілкування – це частина комунікативного процесу. Доведіть або спростуйте її правильність.
10. Поясніть, у чому схожість і відмінності між поняттями «комунікативний процес» і «комунікація як процес».

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Конецкая В.П. Социология коммуникации. – М., 1997. – С.54-67.
2. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М., 2001. – С.14-24.
3. Роджерс Э., Агарвала-Роджерс Р. Коммуникации в организациях. – М., 1980. – С.34-42.
4. Шарков Ф.И. Основы теории коммуникации: Учебник. – М.: Издательский Дом «Социальные отношения», изд-во «Перспектива», 2002. – 246 с. // http://iub.at.ua/_ld/0/61_.__.pdf

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

5. Житарюк М.Г. Структурно-елементні моделі-конфігуратори (В.Шкляр, В.Здоровега) система українських ЗМІ: пошук універсальної моделі  // Соціокультурна модель журналістики: традиції і новаторство. – Львів, 2008. – С.362-365; . Див. також електронний ресурс. – Режим доступу: http://ztmmi.ucoz.ru/_ld/0/33_monograf_a5_cd.pdf
6. Забелин П.В. Основы корпоративного управления концернами. – М., 1998. – С.25-33.
7. Робер М.-А., Тильман Ф. Психология индивида и группы. – М., 1988. – С.176-180.