Різновиди комунікацій. Типи і види комунікації. Моделювання соціальних систем. Міжособистісна, спеціалізована та масова комунікація. Функції масової комунікації. Форми комунікації. Форми ділової комунікації. Реклама як модель, вид і канал комунікації. Мережа та структура соціальної комунікації
Типи, види, форми і моделі комунікації
Існують різні типи комунікацій: особистісна, міжособистісна, групова, міжгрупова, масова комунікації. Вони можуть реалізовуватись у різних сферах (культурно-духовній, науковій, виробничій, рекреаційній, навчальній), серед людей різного віку, статі, представників різних народів, націй, етносів, рас (геронтокомунікації, гендерні, національно-етнічні, міжрасові комунікації), між різними категоріями населення (молодіжні, жіночі, релігійні), між планетами, континентами, країнами, державами, народами, територіями (міжпланетні, міжконтинентальні, міждержавні, міжнародні, міжтериторіальні) і ін.
Типів комунікацій дуже багато. Класифікуємо їх за найважливішими характеристиками.
За масштабністю процесу комунікації і масовості виділяють:
За ставленням до зовнішніх суб’єктів міжгрупових взаємозв’язків комунікації бувають:
- зовнішні,
- діадні (міжособистісні, між окремими людьми),
- внутрішньоособистісні (спілкування з самим собою).
Масова комунікація – це система взаємозв’язків, що дозволяє отримати практично одночасний доступ до соціально значущих повідомлень великій кількості людей, незалежно від місця розташування, положення, соціального статусу (наприклад, ЗМІ, Інтернет).
Масова комунікація розвивається на основі використання технічних засобів з метою клонування і передачі повідомлення. Як правило, масові комунікації – результат праці спеціалізованих організацій (видавництв, агентств, редакцій, студій).
Масові комунікації передбачають й одночасне перебування великої кількості людей в обмеженому просторі, що поєднує їх шляхом комунікування з «лідерами думок» (наприклад, мітинги, ходи, презентації, концерти на великих відкритих або закритих приміщеннях (наприклад, у спортивних спорудах) . Загальний критерій для обох видів масової комунікації – одночасне споживання масової інформації великою кількістю людей.
Внутрішньоорганізаційні комунікації покликані забезпечити взаємодію в межах організації.
Зовнішні комунікації – це система зв’язків будь-якої соціальної системи з зовнішніми соціальними утвореннями поза нею. Будь-яка соціальна організація не може існувати без зв’язків із зовнішнім середовищем і тому зовнішні комунікації стають обов’язковим компонентом функціонування будь-якої соціальної системи (організації, інституту).
Комунікація в групі (групова комунікація). У порівняно невеликій групі кожен учасник має приблизно рівний шанс брати участь у спілкуванні. У групах, де число учасників в межах 10-12 осіб, можливе здійснення прямого і зворотного зв’язку між усіма учасниками обговорення. У навчальній аудиторії з такою кількістю студентів можливе проведення активних дискусій, лекцій-бесід.
Міжособистісна комунікація здійснюється між двома людьми. Кожна сторона – це й передавач, і приймач. Повідомлення одного передається каналами комунікації у вигляді звуку, зображення, поглядів, жестів, міміки. Відповідь кожного учасника – це зворотний зв’язок.
Внутрішньособистісна комунікація має місце тоді, коли людина обговорює проблеми чи потреби, шукає рішення сама із собою, ставить собі питання і сама ж відповідає на них. Зворотний зв’язок – це факт спростування або коригування інформації, поставленої в питанні.
За способом встановлення і підтримки контакту комунікації поділяються на безпосередні (прямі), опосередковані (дистанційні).
Пряма комунікація здійснюється безпосередньо з використанням вербальних і невербальних засобів у межах візуального сприйняття (наприклад, бесіда, публічний виступ).
Опосередкована комунікація здійснюється через посередника: або з допомогою фізичних осіб-посередників, або різних засобів комунікації, включно з технічними засобами (рупор, гучномовець, телефон, радіо, відеозв’язок, комп’ютерні комунікаційні мережі локального або глобального характеру).
За ініціативності комунікаторів комунікації поділяються на активні і пасивні. Якщо комунікатор майже не впливає на реципієнта, адже останній не реагує на послання, то реципієнт відіграє пасивну роль, як і комунікація в цілому. Комунікація стає активною, якщо всі комунікатори, задіяні в комунікативному процесі, ініціюють послання і відразу ж реагують на отриману інформацію своїми ж діями.
За ступенем організованості комунікацію поділяють на випадкову і невипадкову (організовану).
Випадкові комунікації виникають стихійно під час випадкового обміну інформацією. Під час випадкових зустрічей можуть обговорювати й ділові питання, внаслідок чого можуть бути ухвалені досить відповідальні рішення. Такі види випадкових комунікацій посилюють ступінь самоорганізованості системи.
За напрямком потоку інформації комунікації поділяються на горизонтальні і вертикальні.
Вертикальний напрям, у свою чергу, поділяється на низхідний і висхідний.
Низхідний напрям (у порядку зменшення) – це комунікативний потік, який переміщується від одного рівня в групі або організації до іншого, що перебуває на більш низькому рівні. Чим більше рівнів проходить інформація, тим менша ймовірність того, що вона не буде спотворена. Найбільш характерним прикладом є спілкування начальника зі своїми підлеглими.
Висхідний напрям – це передача інформації від нижчого до вищого рівня для зворотного зв’язку підлеглих з керівником з метою інформування про результати роботи і поточні проблеми. Керівники аналізують цю інформацію з метою прийняття правильного управлінського рішення. Висхідна інформація використовується для інформування начальників певного рівня керівниками нижчої ланки. Це може здійснюватися шляхом надання звітів, доповідей, підсумкових документів керівництву.
У виробничому процесі поки ще панують системи комунікації, організовані за схемою «зверху вниз». Тут основна виробнича ланка сприймається як виконавча щабель, яка має виконувати розпорядження керівництва і функціональних управлінських структур. Керівництво перетворюється на посередника в комунікаціях між різними ланками. Працівникам прищеплюється психологія виконавця. Тому будь-яка неузгодженість у вирішенні виробничих або соціальних питань може викликати невдоволення керівництвом.
Практика управління в такій системі грунтується на принципах розподілу і спеціалізації праці, його уніфікації, домінуванні адміністративних, правових та економічних методів управління.
Горизонтальний напрямок комунікації реалізується між рівнозначними членами групи або рівнозначними групами. Іноді горизонтальні комунікації – це атрибут реалізації певного алгоритму управління, а іноді – випадковість. Найбільший американський менеджер Лі Якокка, після приходу генеральним директором у фірму «Крайслер», «не міг повірити, що менеджер, який очолює конструкторський відділ, не підтримує постійного зв’язку з керівником виробничого відділу».
Інший приклад: збут і виробництво автомобілів перебували у віданні одного віце-президента. Лі Якокка згадує: «Для мене це було незбагненно, адже ми тут маємо справу з надзвичайно трудомісткими і зовсім різними функціями. До того ж – що ще гірше – обидві ці сфери діяльності не підтримували між собою практично ніякого зв’язку».
Залежно від використовуваних знакових систем комунікації поділяються на вербальні і невербальні.
Вербальна комунікація – це словесна взаємодія сторін. Вербальні комунікації здійснюються за допомогою знакових систем, символів, головним серед яких є мова. Мова як знакова система є оптимальним засобом вираження людського мислення, засобом спілкування, а також духовним адекватом дійсності (О.Федик).
Невербальна комунікація. Як невербальні комунікативні засоби використовують мову прапорців, диму та ін.; вишивку, орнаменти, фольклорні образи, що містять символи і знаки. У міжособистісному спілкуванні – це поза, жести, міміка, вираз обличчя, погляд тощо. На відміну від слів (речень), невербальні засоби сприймаються людиною безпосередньо, адже передають найтонші нюанси.
Як і вербальні, невербальні засоби комунікації виконують усі базові функції комунікації:
- інформаційну,
- прагматичну,
- експресивну.
Невербальні знаки (наприклад, жести, міміка) найчастіше є невмотивованими індексованими знаками та відтворюють почуття, емоції, оцінне ставлення.
Прагматична функція включає в себе:
- встановлення контакту,
- зворотного зв’язку,
- соціальну орієнтацію,
- спонукальні мотиви,
- регулюючі мотиви.
Структура експресивних функцій:
- адаптивні,
- емотивні (ті, що викликають емоції) й
- емфатичні (емоційне виділення певного фрагмента).
ФОРМИ КОМУНІКАЦІЇ
| 
