Тема 2: ТЕРМІНОЛОГІЧНІ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Теорії символічного інтеракціонізму, бігевіоризму, теоретичної соціології, «істинної» та «помилкової» комунікації. Культурна комунікація. Рекламна комунікація. Раціоналістський та ірраціоналістський підхід у вивченні комунікації. Метод аналізу соціальних мереж. Концепції технологічного детермінізму. Теорія інформаційного суспільства. Етнологія комунікації. Класична позитивістська методологія суб’єктно-об’єктних диспозицій. Некласична методологія. Когнітивна модель. Теорія мовних (комунікативних) актів. Базові складові соціальних комунікацій.

Термін «комунікація» (від лат. Communicatio) з’явився в науковій літературі на початку ХХ століття. Один з основоположників американської соціології Чарльз Кулі вважав, що комунікація – це механізм, який уможливлює існування і розвиток людських відносин – тобто всі символи розуму разом зі способами їх передачі в просторі та збереження в часі. Вона включає в себе міміку, спілкування, жести, тон голосу, слова, писемність, друк, залізничне сполучення, телеграф, телефон і найостанніші досягнення в освоєнні простору і часу. Чіткої межі між засобами комунікації та рештою зовнішнього світом не існує. Однак разом з народженням зовнішнього світу з’являється система стандартних символів, призначена тільки для передачі думок, з неї починається традиційний розвиток комунікації.

Сьогодні комунікація – це спілкування, передача інформації від людини до людини, від однієї системи до іншої. Комунікація також позначає зв’язок, повідомлення, звістку, взаємодію, обмін інформацією в суспільстві, створення та розповсюдження інформації, а також є засобом зв’язку. Крім того, цей термін використовується для позначення зв’язку будь-яких об’єктів матеріального і духовного світу. В зоопсихології і етології виявлено цілу низку засобів передачі інформації від однієї особини до іншої. Основу «мови тварин» складають генетично обумовлені системи сигналів: звуків, поз і рухів, запахів.

Для відображення комунікацій, здійснюваних між соціальними суб’єктами з метою «виявлення спільних уявлень чи спільних інтересів і досягнення взаєморозуміння», застосовують поняття «зв’язки з громадськістю». Вважають, що термін «зв’язки з громадськістю» вперше застосував президент США Томас Джефферсон в 1908 році в «Сьомому зверненні до Конгресу». Соціальна ж комунікація в цей період розглядалася в контексті загальнотеоретичних викладок бігевіоризму (наука про поведінку на матеріалістичній основі)[1], символічного інтеракціонізму (аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту: http://readbookz.com/book/195/7391.html)[2], персоналізму[3], екзистенціалізму[4].